Шановний президент, шановні пані та панове, члени делегацій,

У своїй промові я хочу торкнутися кількох актуальних питань, що стосуються юрисдикції Механізму, а саме, можливості відбування покарання, призначеного Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії (МТКЮ) та Міжнародним залишковим механізмом для кримінальних трибуналів в Республіці Сербія, сучасної практики унеможливлення дострокового звільнення засуджених, а також зобов’язань Механізму у питанні захисту засуджених.

Друга частина промови буде стосуватися питань, які були актуалізовані шестимісячною доповіддю Президента Механізму пана К. Аджиуса про роботу Механізму та доповіддю головного прокурора пана С. Брамерца, особливо щодо поточної співпраці Республіки Сербія з Механізмом.

Третя частина моєї промови, і цю тему я помітив і сьогодні у багатьох ваших виступах, буде стосуватися погляду Сербії на все, що відбулося в Гаазькому трибуналі та що саме принесли ці вироки народові колишньої Югославії.

Республіка Сербія неодноразово порушувала перед Радою Безпеки питання про можливість відбування покарань, призначених МТКЮ та Механізмом, в Республіці Сербія. Незважаючи на спроби здвинути цю проблему з «мертвої точки», ні однієї відповіді від Ради Безпеки нами не отримано. Більшість осіб, які відбувають покарання у місцях обмеження свободи, це громадяни Республіки Сербія, і цілком природно, що Республіка Сербія зацікавлена у забезпеченні відбування їх покарання у місцях обмеження свободи на території Республіки Сербія.

МТКЮ та Механізм для вирішення цього питання направляють нас до Ради Безпеки, як до компетентної інституції.

Я готовий ще раз тут повторити про готовність Республіки Сербія взяти на себе всі зобов'язання та відповідальність за виконання покарань з обмеженням свободи, призначених МТКЮ або Механізмом щодо громадян Республіки Сербія під наглядом Механізму та зі всією повагою до авторитету Механізму у питанні дострокового звільнення.

Пане Президенте,

Особливою проблемою, з якою ми стикаємось, є переслідування з боку судових інституцій, сформованих на території Косово і Метохії, яка входить до складу Сербії та перебуває під тимчасовою адміністрацією ООН. Ми є свідками спроби повторного суду над двома громадянами, які відбувають покарання у в’язниці за дії, за які їх вже судили в МТКЮ. Зокрема, за минулий період була зроблена спроба допитати Небойшу Павковича та домогтися екстрадиції Властимира Джорджевича.

Я закликаю Механізм і Раду Безпеки запобігати спробам порушення принципу non bis in idem, цивілізаційного принципу, закріпленого в статті 7 (1) Статуту Механізму, а також запобігати повторних судів над особами, вже засудженими МТКЮ, зокрема, щоб переконатися, що цього не відбувається на території під тимчасовою адміністрацією ООН.

Пане Президенте,

На додаток до регулярного звіту, президент Механізму (пан К. Аджиус) 11 травня 2021 року подав листа президентові Ради Безпеки, темою якого є нібито упущення Сербії у питанні арешту та передачі Механізму Петра Йоїча та Веріцу Радету, звинувачених у неповазі до суду, стверджуючи, що таким чином Республіка Сербія діє всупереч своїм зобов'язанням, передбаченим Резолюцією Ради Безпеки 1966 (2010), і там же звертається до Ради Безпеки з проханням вжити заходів для забезпечення виконання Сербією своїх зобов'язань згідно зі Статутом Механізму і Резолюцією 1966.

Суть аргументації Президента Механізму полягає в тому, що Республіка Сербія зобов’язана позбавити свободи своїх громадян, яких звинувачують у неповазі до суду, та передати їх Механізму, незалежно від характеру звинувачень та обставин, за яких було прийнято це рішення та наслідки від його виконання.

Зараз йде мова про звинувачення, які не стосуються серйозних порушень міжнародного гуманітарного права та які пов'язані зі справою, розглянутою в Міжнародному кримінальному трибуналі у справах колишньої Югославії, яка закінчилася в 2018 році (справа Воїслава Шешеля) виправданням обвинуваченого в першій інстанції, а пізніше апеляційною скаргою прокурора та наступний вирок який визнав обвинуваченого винним і засудив його до 10 років ув’язнення, що охопило час, який він провів у в’язниці ООН.

Суддя К. Аджиус заявляє, що Сербія ігнорує свої зобов'язання, передбачені Резолюцією 1966 (2010). Навпаки ж, Республіка Сербія серйозно ставиться до своїх зобов'язань щодо співпраці з Механізмом. Після видання ордера на арешт та передачі Механізму двох обвинувачених у неповазі до суду, Вищий суд у Белграді встановив, що не були виконані передумови для їх арешту та передачі до Механізму. Це рішення ґрунтується на нормах міжнародного права, внутрішнього права Республіки Сербії та є обов’язковою для носіїв виконавчої влади в Республіці Сербія.

Хочу тут нагадати, що першим рішенням окремого судді (Айдін Сефа Акая від 12 червня 2018 року), який працював над цією справою, було направлення процедури притягнення до відповідальності В. Радете і П. Йоїча, обвинувачених у неповазі до суду, до судових органів Республіки Сербія. У наступному ж провадженні вперше був представлений аргумент нібито небажання свідків співпрацювати з судовими органами Республіки Сербія, який не підтверджується жодним аргументом, на чому і базується рішення про відмову у передачі справи до судових органів Республіки Сербія.

Республіка Сербія неодноразово висловлювала готовність взяти на себе ведення судових процесів проти Петра Йоїча та Вериці Радети та надала відповідні гарантії. Республіка Сербія також повністю визнає і приймає обов'язок Механізму контролювати судові процеси, передані до національних судів за сприяння міжнародних та регіональних організацій, а також вживання заходів, передбачених ст. 6 Статуту Механізму.

Тут я хотів би нагадати вам, що Республіка Сербія передала трибуналу всіх осіб, обвинувачених Прокуратурою, серед яких найвищі політичні, військові та поліцейські чиновники, забезпечила присутність величезної кількості свідків, передала величезну кількість документації. Відповідно до Резолюції цієї Ради Безпеки, Механізм зобов'язаний вживати заходів, що дозволяють передавати справи до національних судових органів. У попередній практиці 13 справ передавались до Боснії та Герцеговини, 2 справи – до Хорватії та лише 1 справа була передана до Сербії.

І в кінці, але це не значить що це менш важливо, я хотів би нагадати вам усім тут про той факт, що Франція – звичайно, як суверенна і незалежна держава, відхилила прохання про арешт та екстрадицію Флоренс Хартман за публікацію документів та неповагу до суду, з поясненням, що вона не видає своїх громадян. За менше правопорушення ви просите нас видати наших громадян Йоїча і Радету, виявляючи недовіру як до сербської судової системи, так і до держави Сербія, а також демонструючи, що правило Стародавнього Риму все ще діє – quod licet Iovi non licet bovi – що дозволено Юпітеру, не дозволено бику.

Варто згадати, що офіцерів та політиків вищого рангу не судили за злочини проти сербів і злочини, вчинені проти сербів, залишалися безкарними перед МТКЮ та Механізмом. Нагадаємо, наприклад, що справа Адемі та Нораця з жахливими злочинами проти сербського цивільного населення в «Медакській кишені» була передана хорватським судовим установам. Підтверджені злочини проти сербів, такі як злочини Рамуша Харадиная, Насера Орича, потім Анте Готовини та інших звинувачених в операції «Буря», яка призвела до повної етнічної чистки сербського населення на великій частині території сучасної Хорватії, отримали виправдувальні вироки у МТКЮ. Багато жахливих злочинів проти сербського цивільного населення, скоєних у Боснії та Герцеговині, Хорватії та автономній області Косово і Метохія, що призвели до етнічних чисток сербського населення, просто не цікавили прокуратуру МТКЮ.

Дуже важливим є те, що ми все роз’яснюємо, Сербія – це країна, яка засуджує кожен злочин та всіх злочинців, які їх вчинили на території колишньої Югославії. Однак цікаво, що, незважаючи на критику, Сербія єдина, яка відкрито висловлюється та засуджує злочини, скоєні особами сербської національності, тоді як інші країни регіону взагалі не говорять про злочини, скоєні представниками цих народів проти сербів. І я тут перед вами хочу ще раз наголосити, що Сербія засуджує страшний злочин у Сребрениці та висловлює свої найглибші співчуття сім'ям жертв цієї бійні. І в цьому плані немає ніяких «але».

Однак ми тут, щоб проаналізувати результати та політику покарання МТКЮ та Механізму, і вона була такою, що не завоювала довіри сербського народу, де б він не жив. І не тому, що ми, серби, не визнаємо злочинів, скоєних деякими нашими співвітчизниками, а тому що Гаазький трибунал, за рідкими виключенням, судив лише сербів на всіх трьох територіях колишньої Югославії: Хорватії, Боснії та Герцеговині та Косово і Метохії, яку деякі держави-члени Ради Безпеки бачать і називають, звичайно, всупереч закону, юридичним нормам та резолюціям ООН, незалежною державою. Я спробую показати вам, як працює гаазьке правосуддя, хоча я знаю, що цього не зрозуміє багато з вас, але для мене це важливо, бо існують історія, факти та підручники, які будуть написані на основі фактів.

А саме, сербів засудили загально до 1138 років в'язниці та до 8 довічних ув’язнень. У той же час Гаазький трибунал не засудив жодного хорвата за злочини проти сербів ні в операції «Медакська кишеня», ні в операціях «Спалах» чи «Буря», як це було політично хитро зроблено в Трибуналі, і все було загорнуте в форму права і справедливості. Прокурори Гаазького трибуналу навмисно обрали трьох політичних та військових лідерів – хорватів, боснійських мусульман та албанців на всіх трьох згаданих територіях, які вчинили злочини проти сербів – Анте Готовіну, Насера Орича та Рамуша Харадиная. Цікаво, що за тією ж схемою ця несправедливість поділена. А саме, всі вони були засуджені у першій інстанції, за винятком Рамуша Харадиная, оскільки жоден свідок не вижив. Готовіна був засуджений до 24 років позбавлення волі в рамках процедури першої інстанції, тоді як за магічним рішенням колегії другої інстанції та співвідношенням суддів 3: 2 вирок було змінено на виправдувальний. Насер Орич за злочини проти сербів також був засуджений за вироком першої інстанції, але магічним рішенням суду другої інстанції і знову зі співвідношенням суддів 3: 2 рішення було виправданим, і він був звільнений від усієї відповідальності. Дозвольте мені повторити, усі свідки у справі проти Рамуша Харадиная або покінчили життя самогубством, або були вбиті за дуже-дуже дивних обставин.

Дозвольте мені зробити висновок: я не хочу вірити, що хтось хоче сказати, що злочинів проти сербів не було, але, судячи з вироків Гаазького трибуналу, ніхто – абсолютно ніхто – не відповідає за ці злочини.

Тим не менше, ми в Сербії проявимо відповідальність і будемо боротися за мир та
стабільність в регіоні.

Ми просимо держави-члени Ради Безпеки ООН допомагати нам з раціональним та прагматичним підходом і повагою до міжнародного права, а не спробами подальшого приниження Сербії. Сербія – це маленька країна, з гордим та сміливим народом, який мав найбільшу кількість жертв під час Першої та Другої світових воєн, народ, який хоче жити в мирі зі своїми сусідами. І коли я прошу вас про це, я не думаю, що прошу занадто багато.

Зрештою, Сербія – це країна з найбільшим ростом у регіоні Західних Балкан, і ми не можемо прогресувати, якщо відносини з нашими сусідами, друзями та іншими країнами недобрі та нестабільні. Тому, незважаючи на вибіркове правосуддя, яке застосовувалося в Гаазькому трибуналі, ми відкриті до будь-якого діалогу, будь-якого виду співпраці і будемо дивитись у майбутнє, а не в минуле.

І я маю лише одне повідомлення для громадян Сербії та громадян сербської національності в усьому регіоні – голову вище: ні Сербія, ні сербський народ ні за що не засуджені, і від нас залежить чи будемо ми працювати ще старанніше, відкривати заводи і боротися за наших дітей і наше майбутнє.

Хай живе Сербія!